Український науково-дослідний інститут безрейкових шляхів і транспорту (УкрдортрансНДІ) створений 14 липня 1930 року при Головному управлінні шосейних та ґрунтових доріг і автомобільного транспорту (на підставі наказу № 123) Рішенням Ради Народних Комісарів УРСР. На інститут щодо автотранспортного напрямку діяльності було покладено виконання наукових робіт з питань дослідження тягово-швидкісних властивостей і конструктивної надійності автомобілів, впливу дорожніх умов на норми витрат палива і зношеність автомобілів. Спеціальною державною науково-дослідною установою вперше здійснено науково-технічне обґрунтування необхідного забезпечення автомобільного транспорту України.
У червні 1939 р. був створений Наркомат автомобільного транспорту УРСР, а до кінця року і відповідна інфраструктура на рівні областей, яка охопила всю територію республіки. Тоді ж на базі УкрдортрансНДІ створено Центральний науково-дослідний інститут автомобільного транспорту УРСР (ЦНДІАТ УРСР), робота якого в довоєнний період обмежувалася дослідженнями у сфері експлуатації автомобільного транспорту, розробкою нормативних документів.
ійна призупинила діяльність інституту. Після звільнення м. Києва, вже у 1944 р. ЦНДІАТ УРСР відновив свою діяльність у виробничому приміщенні Київського заводу гаражного обладнання по вул. Володарського, 23.
Україна була розорена війною, ресурсів на відбудову народного господарства не вистачало. Головне завдання, яке стояло перед інститутом,— розробка нових технологій, сприяння розвитку автомобільного парку. Інститутом у цей період успішно були виконані розробки із застосування стисненого і скрапленого газу в якості палива для ДВЗ. Також були розроблені газобалонні модифікації автомобілів ЗІС-5, ГАЗ-АА, ГАЗ-ММ для роботи на стисненому природному газі (СПГ) та зрідженому нафтовому газі, проведені перші дослідження використання бензогазових сумішей та водню як моторного палива, який і зараз вважається паливом майбутнього. На дослідному заводі при інституті було освоєно серійне виробництво газової паливної апаратури. Розробки інституту в галузі газифікації автотранспорту були використані НАМІ, а також Горьківським, Московським автомобілебудівними заводами, де з 1949 року розпочався серійний випуск газобалонних автомобілів, та на Камському автомобілебудівному заводі, де наприкінці 80-х років уперше в світі було освоєно серійне виробництво газодизельних автомобілів. Уперше у вітчизняній практиці була розроблена і широко впроваджена прогресивна технологія ремонту автомобільних покришок накладанням нового протектора.
У сфері капітального ремонту інститутом проводилися дослідження із застосування колоїдального графіту для переробки та відновлення автомобільних деталей після ремонту.
В 1953 р. було створено Міністерство автомобільного транспорту і шосейних доріг УРСР та об'єднано два інститути, ЦНДІАТ УРСР і УкрдорНДІ, в один — УкрдортрансНДІ (відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 26.05.53 р. № 1003).
Для цього періоду характерні масштабні розробки з централізації перевезень вантажів за територіальним принципом, раціональної взаємодії автомобільного та інших видів транспорту, розвитку транспортної експедиції, концентрації автомобільного парку в потужних АТП у системі автомобільного транспорту загального користування, розвитку і спеціалізації авторемонтного виробництва. Розпочато розробки в області пасажирських перевезень, зокрема, з формування раціональної маршрутної мережі, ефективної координації усіх видів пасажирського транспорту.
Значне місце в тематиці наукових досліджень інституту займали проблеми вдосконалення та розвитку організації і технології перевезень вантажів автомобільним транспортом.
З метою підвищення якості транспортного обслуговування народного господарства і населення та ефективності використання транспортних засобів інститутом були проведені дослідження та розроблені заходи щодо вибору оптимального виду транспорту, підвищення рівня комплексної механізації навантажувально-розвантажувальних робіт, удосконалення транспортно-експедиційного обслуговування населення та підприємств народного господарства, впровадження прогресивних (контейнерного і пакетного) способів перевезення вантажів, оптимізації структури парку автомобільного транспорту, розвитку міжміських і міжнародних перевезень вантажів з використанням змінних кузовів та напівпричепів за системою «тягові плечі», організації і технології перевезення великовагових та великогабаритних вантажів автомобільним транспортом, удосконалення системи централізованого управління перевезенням врожаю сільськогосподарських культур автомобільним транспортом, вибору оптимального виду транспорту для здійснення перевезення вантажів та інше.
За допомогою економіко-математичних методів та електронної цифрової обчислювальної машини були реалізовані такі завдання:
Визначилися нові напрямки галузевої науки, що вимагало суттєвих змін в її організації, — автоматизовані системи управління (АСУ) автомобільним транспортом, діагностика колісних транспортних засобів (КТЗ), централізація технічного обслуговування і поточного ремонту в базових підприємствах, спеціалізація авторемонту тощо.
У 1964 році інститут одним із перших серед транспортних наукових організацій Радянського Союзу одержав електронну цифрову обчислювальну машину (ЕЦОМ) другого покоління «Мінськ-2», яка стала основним базовим інструментом автоматизації в області наукових досліджень і, в першу чергу, розв'язанні задач оптимізації вантажних перевезень автомобільним транспортом.
У цьому ж році в інституті були розроблені програми розв'язання класичної транспортної задачі з побудови оптимальних маршрутів перевезення масових вантажів, які вперше серед союзних республік Радянського Союзу були реалізовані в Україні на ЕЦОМ "Мінськ-2".
У 1965 р. УкрдортрансНДІ був перетворений у Державний автомобільно-дорожній науково-дослідний інститут (ДержавтодорНДІ) Міністерства автомобільного транспорту і шосейних доріг УРСР (відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 29.07.65 р. № 737). ДержавтодорНДІ був створений як комплексний інститут, здатний здійснювати серйозні науково-конструкторські та конструкторсько-технологічні розробки, доводити їх до масового впровадження. В складі інституту були створені наукові, конструкторські й технологічні підрозділи, обчислювальний центр, а також підпорядкований інституту експериментальний завод "Автотехніка". В Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Одесі, Харкові та інших містах України були створені конструкторсько-технологічні бюро як філіали інституту.
Найбільш значними розробками в ці роки були: створення перших у країні ліній діагностики технічного стану рухомого складу (обладнання демонструвалося на ВДНГ СРСР, розробники отримали понад 20 медалей, у т.ч. золоту і срібну; інститут нагороджено дипломом); розробка нової системи керуванням виробництвом технічного обслуговування та поточного ремонту рухомого складу; створення перших у країні центрів керування виробництва ТО та ПР (ЦКВом).
Починаючи з 1965 року, в обласних містах і великих промислових центрах України, де постійно утворювалися значні вантажні потоки і концентрувалися потужні автомобільні підприємства, при обласних автотранспортних управліннях створювалися робочі групи для співпраці з інститутом у процесі впровадження оперативного автоматизованого планування перевезення масових вантажів автомобільним транспортом із використанням економіко-математичних методів, ЕЦОМ і засобів зв'язку (телетайп).
До впровадження раціональних маршрутів на перевезеннях вантажів щоденно тисячі автомобілів здійснювали більше 50 % пробігу в порожньому стані (в основному, за маятниковими маршрутами). Оптимізація перевезень вантажів починалася з попереднього перезакріплення споживачів однорідного вантажу за його виробниками таким чином, щоб сумарні транспортні витрати в регіоні перевезення були мінімальними. Після перезакріплення споживачів за виробниками з використанням ЕЦОМ розроблялися раціональні маршрути перевезень.
Впровадження оптимального щоденного планування автомобільних перевезень вантажів із використанням ЕЦОМ дозволило скоротити порожні пробіги автомобілів за добу в Україні майже на 30-40 % і, відповідно, збільшити коефіцієнт використання пробігу. Це дало змогу значно зменшити витрати паливно-мастильних матеріалів, підвищити продуктивність роботи транспортних засобів, скоротити кількість автомобілів і знизити обсяги шкідливих викидів у довкілля.
Першими щодо впровадження оптимального щодобового планування перевезення масових вантажів автомобільним транспортом в Україні були такі міста: Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Луганськ. За допомогою телетайпного зв'язку в інститут передавалася необхідна інформація (заявка), а після розв'язання задачі результати (оперативний план роботи автотранспорту) передавалися по телетайпу у відповідне автоуправління для впровадження.
Знайшла своє впровадження і програма побудови раціональних маршрутів перевезення вантажів малими партіями, розроблена в інституті. Автомобілісти Одеси використали її для розробки маршрутів і планування розвозу молока та молочних продуктів у торгові точки і пункти харчування.
Розроблені інститутом програми також використовувалися для вирішення проблем, пов'язаних з перевезенням запасних частин на авторемонтні пункти та пошти із поштових відділень.
Питання ефективного використання автомобільних транспортних засобів під час збирання і перевезення врожаю масових сільськогосподарських культур (зерно, цукровий буряк тощо) було також надзвичайно важливим. Для перевезення врожаю виділялися сотні тисяч автомобілів, які в процесі експлуатації надходили завантажені продукцією на приймальні пункти хаотично, створюючи величезні черги й простоюючи в черзі на розвантаження більше половини свого нарядного часу.
Інститут вирішив цю проблему з використанням ЕЦОМ. Була розроблена програма для побудови погодинних графіків роботи автотранспорту на перевезенні врожаю сільськогосподарських культур. На кожний автомобіль був розроблений план-графік (завдання водієві автомобіля, в якому визначалися час навантаження на полі чи на току, де зберігалося зерно, і час прибуття його до приймального пункту) з урахуванням відстані від пункту навантаження до приймального пункту та тривалості робочого дня. При розробленні графіків одночасно визначалася оптимальна кількість автомобілів залежно від пропускної спроможності приймального пункту і планових добових обсягів перевезення продукції в регіоні.
Залежно від кількості автомобілів, що працювали в зоні перевезення сільськогосподарської продукції, розроблявся загальний графік — основний документ диспетчера для контролю і регулювання терміну надходження транспортних одиниць на пункт прийому та розвантаження.
Система планування роботи автотранспорту за погодинними графіками впроваджувалася в Україні на перевезенні врожаю зернових культур, цукрових буряків, капусти та інших масових сільськогосподарських культур.
Впровадження графіків надходження автомобілів до приймального пункту на перевезенні врожаю сільськогосподарських культур дозволило щорічно зменшувати майже в два рази потребу в кількості транспортних засобів і одержувати значний щорічний економічний ефект, що неодноразово відмічалося як на регіональних, так і на урядових нарадах, а також у засобах масової інформації України.
Переважна більшість результатів з проведених інститутом наукових досліджень щодо питань удосконалення методів планування, організації та управління транспортним процесом впроваджувалася в практику роботи автомобільного транспорту на різних об'єктах, а перевізники отримували вагомий економічний ефект.
У 1970-1980-ті роки особлива увага приділялася дослідженням паливної економічності та екологічних показників дорожніх транспортних засобів (ДТЗ), було розроблено і поставлено на серійне виробництво перші діагностичні тягові роликові стенди. У 1980–1990-х роках інститут став лідером у країні з розроблення технологічних процесів (ТП) діагностування й регулювання ДТЗ на паливну економічність і мінімальну токсичність відпрацьованих газів із використанням тягових роликових стендів. У більшості крупних автотранспортних підприємств (АТП) України було впроваджено такі ТП, призначені практично для всых базових моделей бензинових, дизельних, газових та газодизельних автомобілів і автобусів, які на той час перебували в експлуатації.
На початку 1971 р., у зв'язку з розподілом Міністерства автомобільного транспорту і шосейних доріг УРСР на два самостійних міністерства, інститут теж був розділений на дві самостійні наукові організації — "ДержавтотрансНДІпроект" і "ДерждорНДІ" (відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 20.11.70 р. № 595 та наказу Міністра автомобільного транспорту УРСР від 20.01.71 р. № 19).
У 1975 році інститут переїхав у нову 18-ти поверхову будівлю за адресою: проспект Перемоги, 57, в якій розташований і сьогодні.
Наприкінці 70-х років фахівці інституту брали безпосередню участь у розробленні загальних народногосподарських та галузевих проблем. У сфері техніко-економічних досліджень здійснювалося розроблення довгострокових прогнозів розвитку автомобільного транспорту України, раціональне розподілення перевезень вантажів між автомобільним та іншими видами транспорту, визначення оптимальної структури рухомого складу. Аналогічні прогнози були розроблені й по розвитку пасажирських перевезень. У 1987 р. Постановою Ради Міністрів УРСР і наказом Міністерства автомобільного транспорту УРСР на базі інституту створено Науково-виробниче об'єднання (НВО) "Автотранспорт". До його складу було включено ще 18 виробничих відділів в областях з виготовлення, монтажу і дослідного впровадження прогресивних технологій і технічних засобів.
На НВО «Автотранспорт» були покладені завдання з формування науково-технічної політики в галузі, виконання повного комплексу робіт: від наукових досліджень, розробки технології, конструювання і виготовлення дослідних зразків до їх установки, відладки, експериментального впровадження у виробництво, а також координацію діяльності і методологічне керівництво інших виконавців академічної, вузівської та галузевої науки. За короткий час НВО "Автотранспорт" стало потужною структурою з високим фаховим потенціалом, якій було під силу вирішувати будь-які питання наукового, методичного, технологічного, конструкторського, технічного та проектного забезпечення автомобільного транспорту.
Зі здобуттям Україною незалежності, в процесі формування приватної власності та ринкових взаємовідносин, транспорту України довелося вирішувати нові проблеми.
Стосовно структури державного управління, Україна пішла за європейськими аналогами. Міністерство автомобільного транспорту (єдине самостійне республіканське міністерство у сфері діяльності транспорту) було ліквідовано, і в 1992 р. створено Міністерство транспорту України. Управління видами транспорту після розпаду Союзу було покладено на відповідні департаменти Мінтрансу України.
Першим Міністром транспорту України був призначений Генеральний директор НВО "Автотранспорт" — Орест Дмитрович Климпуш. Інститут став першим осередком дислокації нового міністерства, брав активну участь у його становленні, кадровому забезпеченні.
Уже в 1993 р. науково-технічне забезпечення транспорту України здійснювалося в рамках єдиної цільової комплексної програми розвитку транспортного комплексу України "Транспорт". Програмою передбачалося як вирішення проблем транспортного комплексу України в цілому, так і взаємопов'язаних у рамках комплексу проблем кожного з видів транспорту. ДержавтотрансНДІпроект було призначено головною організацією із супроводження програми "Транспорт". Був розроблений Порядок наукового супроводження дослідних, конструкторських та технологічних робіт у системі Міністерства транспорту України, створена науково-технічна Рада, відповідні секції й експертні ради. Все це дозволило оптимізувати процес науково-технічного забезпечення, уникнути дублювання, при менших затратах досягати кращого результату. Запорукою успіху слід вважати наявність і дієвість самої програми "Транспорт", яка стала юридичною основою взаємовідносин між замовником і виконавцем, а також високий фаховий рівень сторін і однакове розуміння проблем науково-технічного забезпечення автомобільного транспорту України.
Визнанням науково-практичних досягнень інституту стало призначення його у 1990-х роках базовою організацією з виконання Державної науково-технічної програми "Пальне", в якій брали участь понад 60 інститутів і підприємств двадцяти міністерств і відомств, а також науково-технічних програм "Енергозбереження" і "Транспорт".
У рамках цих програм було розпочато виконання комплексу науково-дослідних і конструкторських робіт з розширення використання як моторного палива СПГ високого і середнього тиску, бензогазових і бензо- спиртових сумішей, біодизельного палива. Було розроблено і впроваджено в АТП галузі конструкторську документацію на мобільні газозаправочні установки різної потужності та на переобладнання для роботи на СПГ автомобілів і автопоїздів КамАЗ, ЗИЛ, КАЗ, ГАЗ, Газель, УАЗ, автобусів Ікарус, ЛАЗ, ЛиАЗ, ПАЗ, КаВЗ. Дослідними паливними системами для роботи на середньо- та низькооктанових бензинах з добавками СПГ було обладнано понад 350 автомобілів.
Згідно з цими програмами було проведено низку експериментальних досліджень дизельних палив з антидимними газовими добавками, добавок і присадок до рідких палив, різних типів нейтралізаторів та інших пристроїв, призначених для поліпшення екологічних показників і паливної економіч-ності ДТЗ.
Починаючи з 1998 р., інститут бере активну участь в дослідженнях і випробуваннях біоетанольних сумішевих бензинів з поліпшеними екологічними показниками, у 2002-2003 рр. — був координатором "Програми робіт з випробувань сумішевого бензину з високооктановою добавкою на автомобільному транспорті м. Києва".
У 2003–2004 рр. інститут координував виконання "Програми робіт з випробувань та дослідно-промислового використання конкурентноспро- можних сумішевих бензинів оптимізованого складу з поліпшеними еколо-гічними властивостями на автомобільному транспорті м. Києва", яка включена до плану заходів Київської міської програми "Екологія транспорту".
Цей період характерний розробками концептуального плану у зв'язку з кардинальними змінами умов роботи транспорту, зокрема, автомобільного. Розроблено прогноз внутрішніх і зовнішніх транспортних зв'язків України, систему державної підтримки соціально-необхідних низькорентабельних та збиткових видів послуг, програми ринкових перетворень — демонополізації і розвитку конкуренції, велику кількість законодавчих актів, які забезпечують державне регулювання діяльності автомобільного транспорту, безпеки дорожнього руху, захисту довкілля, зокрема, закони "Про транспорт", "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух", "Про приєднання України до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів" від 10.02.2000 р. № 1448, Кодекс України про адміністративні порушення.
У рамках реалізації Державної цільової програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні у 1998-2005 рр. виконані науково-дослідні роботи:
На замовлення Міністерства транспорту та зв'язку України розроблені такі науково-дослідні теми:
Розроблено:
Розроблено і впроваджено Стандарти підприємства:
За результатами загальнодержавного безкоштовного рейтингування економічних показників підприємств України інститут за сумою 4-х номінацій фінансово-господарської діяльності зайняв третє місце в Україні та друге в Києві та визнаний "Підприємством року 2014" (КВЕД 72.19 "Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих та технічних наук").
ДП "ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ" внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Свідоцтво №01982 серія НД від 30 липня 2015 року, видане Міністерством освіти і науки України.
Лише протягом останніх років в інституті підвищило кваліфікацію з питань охорони праці близько 9 тис. фахівців автомобільного транспорту.
Інститут проводить наукові конференції та бере участь у виставках.
Інститут призначений офіційним представником України в Комітеті з внутрішнього транспорту Європейської Економічної Комісії ООН щодо діяльності з гармонізації вимог до колісних транспортних засобів. На його базі діє секретаріат технічного комітету з стандартизації "Дорожній транспорт" ТК-80, підкомітет "Транспорт" Технічного комітету з акредитації, Північний науковий центр Транспортної Академії України.
Забезпечено аналітичний та науковий супровід розроблення:
ДП «ДержавтотрансНДІпроект» виконує функції секретаріату технічного комітету стандартизації ТК 80 «Дорожній транспорт» (далі – ТК 80). Загалом, за період діяльності ТК 80 в галузі автомобільного транспорту було розроблено та видано 223 національних стандартів та 2 стандарти організацій України (СОУ), зокрема гармонізованих з міжнародними нормативними документами – 208 національних стандартів. З 2014 року затверджені наказами ДП «УкрНДНЦ» 61 національних стандартів:
Новий вид діяльності:
Свідоцтва, уповноваження, призначення:
Оновлено 01.05.2021