АВАРІЯ НА ЧАЕС: ВІДДІЛ ДЕЗАКТИВАЦІЇ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

Цього року світ 40 раз вшановує пам’ять про аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Це найбільша техногенна катастрофа за всю історію людства. Ніхто не вірив, що таке може статися. Тому не існувало чітких протоколів і технологій усунення наслідків. У результаті – тисячі й тисячі ліквідаторів прийняли на себе удар чужих жахливих помилок. Були серед них і працівники нашого Інституту.

Для виконання невідкладних завдань терміново створили спеціальну міжвідомчу програму. До неї залучили низку різнопрофільних організацій: Інститут ядерних досліджень, Інститут хімії і фізики води, Інститут поверхонь, Інститут високомолекулярних з’єднань, НДІ Хімпроєкт тощо. ДП «ДержавтотрансНДІпроект» представляло в цій програмі Міністерство автомобільного транспорту.

Для розробки технології та обладнання фахівці нашого Інституту використовували Автопарк №1 на вул. Васильківській, монтажний парк на вул. Зоологічній та автобусний парк у Броварах. Очолили дослідження спеціалісти різних фахів.

Так, для транспорту допустимою межею забруднення був показник у 20 мР\год. Все, що виявлялось «бруднішим», підлягало очищенню у наспіх створених спеціальних пунктах на виїзді із «зони». Проте, як згадують наші колеги, на перших етапах влада застосовувала нормативи військового часу, які підвищували допустиму межу вдесятеро, до 200 мР\год. І для такого рівня забруднення першочергових засобів очищення виявилося недостатньо.

«Головним завданням було в максимально стислі терміни визначити найефективніший засіб очищення автомобільного транспорту та запобігання подальшому накопиченню радіації», – розповідає Ігор РЄІПК, інженер з техніки безпеки нашого Інституту, що входив до складу дослідницької групи.

На об’єкти досліджень і навіть безпосередньо у «зону» їздили на виділеному «рафіку». Пізніше постало питання більш структурного підходу. Тож восени народився окремий підрозділ на базі нашого Інституту – відділ дезактивації автомобільного транспорту. Було вирішено, окрім першочергових завдань, проводити більш глибокі дослідження.

Це спростило бюрократію, зокрема і пропуск у «зону» через КПП. Як із посмішкою пригадує Ігор РЄПІК, більш за все на пропускних пунктах, чомусь, шукали алкогольні напої. Бо катастрофа катастрофою, а «сухий закон» від партії боронили свято.

Ця ж сама партія у 1987 році заявила, що аварію та наслідки ліквідовано повністю. Всі матеріали забрали секретні структури. Окрім очищення важливою метою досліджень був захист від накопичення радіації транспортом.

І хоча «партія не помиляється», у 1988 році довелось повернутися до досвіду наших фахівців. Бо через «зону» пройшла колосальна кількість автотранспорту різноманітних підприємств і структур, які долучились до ліквідації. Для їхнього радіологічного обстеження на базі наших досліджень створили спеціальну методику.

Під час поїздок до «зони» нашим фахівцям видали спеціальні прилади, які фіксували накопичення радіації на довгому проміжку часу. Через кілька місяців їх забрали на перевірку. Результати відмовились озвучити, але більше цих приладів вже не давали.

«Практично всі чоловіки, які виїжджали в зону, отримали другу категорію. Вона присвоювалася всім, хто безпосередньо працював у зоні з перших днів, але не мав тяжких наслідків – «на здоров’я не вплинуло». Лише один фахівець отримав першу категорію – мав хворобу, пов’язану з випроміненням. За 3-4 роки його не стало», – пригадує Ігор РЄПІК.

Згодом наших ліквідаторів щороку перевіряли в радіаційному центрі на предмет наслідків для здоров’я. Щоправда, і тут результатів їм не оголошували.

Активна фаза ліквідації аварії на ЧАЕС офіційно тривала до побудови першого саркофагу. Неофіційно – наслідки досліджувалися ще багато років. Точну кількість життів, що забрала катастрофа, назвати неможливо.

Дякуємо всім ліквідаторам цієї страшної трагедії. Окрема подяка колегам-автомобілістам! Вічна пам’ять загиблим!